Права інтелектуальної власності на твори образотворчого мистецтва: право слідування


Гандзюк Ю.М., Власов М.М.,
екперти в галузі інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності на твори образотворчого мистецтва: право слідування

Насьогодні правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальних кодексів. В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Україна є учасницею багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.
Спеціальне законодавство України у сфері охорони прав інтелектуальної власності складають такі, зокрема закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та «Про авторське право i суміжні права». Ними детально врегульовано відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав на винаходи, корисні моделі, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, географічні зазначення, об’єкти авторського права і суміжних прав.
Так, питання охорони авторського права та суміжних прав врегульовані Законом України «Про авторське право та суміжні права». Відповідно до цього закону охороні підлягають особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, повʼязані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права.
В Законі визначається, що субʼєктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Об’єктами авторського права визнаються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва та інші твори. Цей перелік не є вичерпним.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Разом з тим, суб’єкти авторського права мають можливість зареєструвати свої права у встановленому порядку.
Стосовно суміжних прав, цей Закон визначає що субʼєктами суміжних прав є: виконавці творів, виробники фонограм, виробники відеограм, їх спадкоємці та правонаступники; організації мовлення та їх правонаступники.
Окремий розділ присвячено питанню управління правами суб’єктів авторського права та суміжних прав. В ньому зазначається, що субʼєкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління. Законом також передбачено цілий розділ, присвячений захисту авторського права та суміжних прав. Розглянемо окрему проблему захисту прав інтелектуальної власності на твори образотворчого мистецтва та отримання авторами справедливої винагороди.
Образотворче мистецтво є однією з важливих складових культури кожної країни та невід’ємною частиною національного творчого багатства. Саме українське образотворче мистецтво, що бере початок та розвиток з прадавніх часів відіграє помітну роль у збереженні національної самобутності, формуванні духовних та культурних цінностей суспільства. Саме образотворче мистецтво та твори, які створюються художниками та митцями або ті, що були створені в минулому є важливим економічним чинником, а також головним поштовхом до формування і розвитку зовсім молодого українського арт-ринку. Арт-ринок являє собою комплексну систему, функціонування якої має переважно комерційний характер, хоча грошова вартість товарів (творів мистецтва) тісно пов’язана з їхньою мистецькою вартістю. Основними учасниками арт-ринку є митці, як творці мистецького та художнього продукту, галереї, аукціони та ін., а також покупці – музеї, колекціонери і просто любителі мистецтва. Арт-ринок є суспільно-культурним феноменом, функція якого – бути посередником у взаємовідносинах між суб’єктами створення творчої художньої продукції та її споживачами.
Чи не для кого з українських митців та художників не секрет, що існувати за рахунок коштів виручених з продажу живопису зовсім не просто. Ще складніше вижити художнику, який пропагує «чисте» мистецтво, та не має на меті отримання прибутку, а відповідно, захоплений тільки творчою стороною процесу. Багато в чому місцеві художники, а саме їх творіння наразі коштують набагато менше, ніж аналогічні за рівнем американські і європейські. Творчі роботи вітчизняних майстрів недооцінені в середньому на 40-60%.
Право використання зображення в рекламних та інших комерційних цілях належить автору, навіть після продажу самого твору, а не власникові картини. Якщо хтось вирішить використовувати зображення картини в комерційних цілях, то це може принести істотний додатковий дохід і автору. Багато українських художників зізнаються, що доходи від використання зображень їхніх картин для друку постерів і репродукцій істотно перевищують доходи від продажу самих творів.
Також, слід враховувати, що в зростанні цін на твори сучасного образотворчого мистецтва зацікавлені не тільки продавці та інші представники антикварного ринку, але також самі художники, митці та їх спадкоємці. Справа не тільки в тому, що підвищується вартість новостворюваних робіт, а й у тому, що в період терміну дії авторського права автори мають право за певних умов отримувати частину доходу від перепродажу їх творів. Зазначене право закріплено в Законі України «Про авторське право та суміжні права», як «право слідування». У міжнародних договорах і законодавствах деяких країн воно іменується як «право на частку від перепродажу» і «право перепродажу».
Законодавче закріплення «права слідування» було викликано необхідністю захисту майнових інтересів початківців художників, скульпторів та інших митців, чиї творіння купувалися продавцями за низькими цінами, а надалі, коли до авторів приходила популярність, перепродувалися за набагато вищими. Таке використання результатів інтелектуальної діяльності приносило дохід усім учасникам ринку творів образотворчого мистецтва (галереям, перекупникам, аукціонам і т.д.) крім авторів. Сформоване протиріччя між інтересами зазначених осіб було знято на початку XX століття при обгрунтуванні і включенні права слідування в число інструментів правого регулювання відповідних суспільних відносин.
Започаткування та запровадження права слідування (перек. з фр. – droit de suite) було здійснено на території Франції, а саме, в французькому спеціальному нормативному акті від 20 травня 1920 р.. Його поява була зумовлена боротьбою та намаганням художників за поліпшення умов праці проти експлуатації з боку торгівців, які купували за низькими цінами картини бідних авторів, в подальшому робили їм рекламу та перепродавали за значно підвищеною щодо першої ціною. Закон Франції встановлював особливе майнове право, яке надавалося художнику, коли останній “розлучався” зі своїм твором, з тим, щоб він міг “слідкувати” за ним при передачі в ті чи інші руки та отримувати прибуток, якщо твір стане предметом угоди. Таке право, що було назване “правом слідування”.
Основним міжнародним договором у галузі охорони авторських прав є Бернська конвенція (стороною якої є Україна) про охорону літературних і художніх творів. Даний міжнародний договір був підписаний в 1886 році представниками Бельгії, Великобританії, Гаїті, Німеччини, Іспанії, Італії, Ліберії, Тунісу, Франції та Швейцарії. Бернська конвенція охороняє будь-які твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх цінності, форми і способу вираження. На Брюссельської конференції 1948 року в Бернську конвенцію, серед інших змін і доповнень, була включена стаття 14ter.
Даною статтею передбачено, що стосовно оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і композиторів автор, а після його смерті особи або установи, уповноважені національним законодавством, користуються невідчужуваним правом часткової участі в кожному продажу твору, наступної за першою його поступкою, вчиненої автором твору.
Це і є «право слідування» (згідно прийнятої в українському законодавстві про авторське право термінології). Дане право не встановлено як обов’язкове, в зв’язку з чим країни – члени Бернського союзу можуть вирішувати, чи слід вводити це право в своє національне законодавство.
Пункт 2 статті 14ter Бернської конвенції закріплює правило, за яким автор може користуватися правом пайової участі в інших країнах – учасницях Бернського союзу тільки за тієї умови, що дане право закріплено в законодавстві країни автора і тільки в тому обсязі, який встановлений в країні, в якій запитується охорона. Бернська конвенція не визначає ні порядок здійснення зборів додаткової винагороди для авторів, які користуються правом пайової участі, ні розміри такої винагороди. Дані питання вирішуються виключно національним законодавством.
Відповідно до статті 448 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) автор має невідчужуване право на одержання грошової суми в розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору.
Право, встановлене частиною першою цієї статті, переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, установленого статтею 446 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про авторське право та суміжні права” (далі – Закон) автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті – спадкоємці впродовж встановленого законом строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання 5% відсотків від кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.
При цьому відповідно до статті 1 Закону твір образотворчого мистецтва – це скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо.
Право слідування діє протягом строку дії майнового авторського права на твір образотворчого мистецтва. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.
Твори образотворчого мистецтва є унікальними творіннями автора, продаж їх оригіналів може здійснюватися творцем лише один раз, в той час як інші митці (композитори, письменники) отримують авторську винагороду за використання необмеженої кількості примірників своїх творів, які по суті мають всі ознаки оригіналу. Твір образотворчого мистецтва, за винятком авторських копій, завжди існує в єдиному екземплярі. Примірники, які виготовляються з нього (репродукції, відтворення твору у промислових виробах тощо), цінності оригіналу не мають. У такому випадку авторська винагорода за використання твору образотворчого мистецтва переважно обмежується сумою, яку автор отримує при продажу оригіналу твору (випадки відтворення та розповсюдження творів образотворчого мистецтва в інший спосіб приносять авторові значно менший прибуток, ніж аналогічні способи використання аудіовізуальних, літературних творів тощо). В цьому факті вбачається несправедливість.
Як правило, молоді художники, коли їх ім’я ще маловідоме, а твори не користуються популярністю і, відповідно, великим попитом, продають свої картини за досить символічну плату. З часом вони набувають визнання, авторитету – вартість творів значно зростає. Користуючись цим, власники (громадяни, галареї, крамниці, інтернет-аукціони та ін.) творів образотворчого мистецтва митців у сфері образотворчого мистецтва здійснюють перепродаж перших вже за значно вищою ціною.
Способом захисту інтересів автора твору образотворчого мистецтва за його життя та після його смерті і стало запровадження більшістю країн з великими традиціями в галузі авторського права нового правового інституту – “права слідування”, що передбачає отримання автором або його спадкоємцями частини доходів від усіх подальших публічних перепродажів творів образотворчого мистецтва. Продаж матеріального об’єкта, в якому твір образотворчого мистецтва знаходить свій зовнішній вираз, є первісним та найбільш суттєвим джерелом прибутку його автора. У випадку подальших перепродаж твору живопису, скульптури чи графіки виникає підстава для здійснення права слідування, яке забезпечує митцю можливість отримувати певний відсоток від кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо.
Отже, право слідування безпосередньо пов’язано з фактом перепродажу твору образотворчого мистецтва. Перепродажем Закон називає кожен наступний продаж твору, що йде за першим його продажем. У цьому разі законодавець ґрунтується на тому, що автор твору образотворчого мистецтва одночасно є первісним суб’єктом права власності на створений ним твір і, отже, відчуження автором останнього і буде являти собою перший продаж твору.
Друга умова виникнення права слідування – публічність перепродажу. Відповідно до Закону купівля-продаж творів образотворчого мистецтва вважається публічною, якщо вона здійснюється через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо. Публічність угоди є передумовою для більш повного захисту майнових прав автора або його спадкоємців. Саме на суб’єктів, що організовують аукціон, є власниками крамниці, салону тощо, покладається обов’язок поінформувати автора або його спадкоємців про факт перепродажу твору та виплатити 5 % від суми угоди. Публічність перепродажу як обов’язкова умова виникнення права слідування передбачена виключно Законом України “Про авторське право та суміжні права”.
З моменту появи законодавчого закріплення «права слідування» у нормативно-правових актах українського законодавства про авторське право пройшло понад 20 років. На жаль, за вказаний період не склалася практика реалізації зазначеного права. Пов’язано це багато в чому з тим, що положення статті 27 Закону носять декларативний характер, не відповідають міжнародній практиці застосування права слідування та напрямками розвитку нормативно-правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з перепродажем творів образотворчого мистецтва, але й у неефективності та непрозорості суб’єктів ринку мистецтва.
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.
Головними учасниками щодо виплати винагороди безпосередньо авторам, їх повіреним або організаціям колективного управління за право слідування – є аукціони, галереї, салони, крамниці тощо.
Галерея образотворчого мистецтва, художній салон, магазин або інша подібна організація, що брали участь в якості продавця, покупця чи посередника при публічної перепродажі оригіналу твору, на підставі договору з особою, що здійснює збір винагороди, представляють йому копії документів, що підтверджують ціну перепродажу оригіналу твору, а також інші документи, необхідні для збирання і розподілу винагороди, за переліком і в терміни, які визначаються у відповідному договорі.
Аналіз арт-ринку мистецтва України, який проведений експертами, приводить до висновку, що відповідні аукціони (торги), галереї, салони, крамниці тощо здійснюючи продаж творів образотворчого мистецтва не сплачують відповідну авторську винагороду від провадження своєї діяльності. Справа в тому, що тільки у місті Києві за рік проводяться близько 30 аукціонів (торгів), на яких реалізуються твори образотворчого мистецтва на загальну суму приблизно 20 – 25 млн. доларів США. За оцінками експертів на території України через аукціони (торги), галереї, салони, виставки-продажі, крамниці, інтернет – аукціони тощо, за рік реалізується творів образотворчого мистецтва на 100 – 300 млн. доларів США. Проблема ще полягає в тому, що арт-ринок України, як і раніше залишається непрозорим. Частка відкритого ринку з продажу творів мистецтва складає всього лише невеликий відсоток. Решта ж угоди укладаються непублічно, за посередництва приватних арт-дилерів і галерей.
Отже, на думку експертів, цей ринок – є «чорним», тобто таким, що організації-організатори аукціонів (торгів), галерей, салонів тощо, отримують значний прибуток від реалізації творів образотворчого мистецтва та не сплачують при цьому авторську винагороду.
Зважаючи на те, що ринкова ціна перепродажу оригіналів творів сучасних українських митців у сфері образотворчого мистецтва за останні роки зростає, реалізація норм вітчизняного законодавства та системна взаємодія між учасниками ринку образотворчого мистецтва щодо права слідування, сприятиме суттєвому збільшенню виплати авторської винагороди для творчих працівників в Україні, а отже, подальшого збільшення творчого потенціалу України.